15.12.2020 (Дистанційне навчання)

Група №28

ЗАХИСТ УКРАЇНИ

Урок №24

           Тема: Основні ознаки травм скелетно-м'язової системи.

             Підручник:  Гудима А.А. Захист Вітчизни. Основи медичних знань: підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти. Рівень стандарту.// А.А. Гудима, К.О. Пашко, І.М. Гарасимів, М.М. Фука - Тернопіль: Астон, 2018. - 192 с.: іл

Мета:  розглянути травми скелетно-м'язової системи; з'ясувати симптоми пошкодження скелетно-м'язової системи, небезпеку та наслідки; вчити надавати першу допомогу при травмах скелетно-м'язової системи; розвивати спостережливість, виховувати почуття відповідальності за життя людини, почуття взаємодопомоги.

Поняття травми скелетно-м’язової системи. Ушкодження скелетно-м’язової системи об’єднує різноманітні ушкодження м’язів, сухожиль, сегментів кінцівок або кінцівок в цілому, суглобів, хребта, кісток таза. Унаслідок травм скелетно-м’язової системи розрізняють не тільки місцеві, але й загальні прояви. До місцевих проявів належать переломи кісток, підвивихи суглобів, пошкодження м’яких тканин. Спільними проявами є травматичний шок і жирова емболія (множинне закриття кровоносних судин краплями жиру). Часто такі травми ускладнюють кровотечі, синдром тривалого стиснення, інфекційні чинники.

Переломи поділяють на закриті та відкриті.

Закритими називають переломи, за яких не відбувається порушення покривних тканин (шкіри). Закриті переломи бувають поперечними, косими, гвинтоподібними, осколковими, вбитими, внутрішньосуглобовими. Такі переломи зазвичай супроводжуються внутрішньою кровотечею. Величина крововтрати залежить від складності перелому, його локалізації та усунення кісткових уламків. Крововтрата і біль обумовлюють розвиток травматичного шоку.

Більш тяжким клінічним перебігом характеризуються бойові травми і травми техногенного походження, що виникають у разі впливу вражаючих факторів осколково-вибухової і вибухової дії. Під час вибухів нерідко виникають множинні осколкові переломи в поєднанні з ушкодженнями і пораненнями органів іншої локалізації або комбіновані травми з опіками і отруєнням продуктами горіння. Унаслідок вибухів і аварійних завалів у постраждалих може розвиватися синдром тривалого стиснення.

Відкриті переломи характеризуються супутніми ушкодженнями (пораненнями) м’яких тканин. Серед невогнепальних відкритих переломів виділяють первинно відкриті, коли ушкодження м’яких тканин і переломи виникають миттєво, і вторинно відкриті внаслідок перфорації (прориву) м’яких тканин і шкіри уламками кістки в зоні первісного закритого перелому.

Ушкодження суглобів можуть бути закритими і відкритими. Виділяють також внутрішньосуглобові переломи, пошкодження зв'язкового апарату і внутрішньосуглобових утворень.

Відкриті ушкодження поділяють на проникаючі, що супроводжуються порушенням цілісності шкіри і суглобової капсули, і непроникаючі, коли капсула не пошкоджена. Небезпека відкритих проникних ушкоджень суглобів полягає в можливості розвитку важких інфекційних ускладнень.

Усі переломи кісток і травматичні ушкодження суглобів можуть бути ізольованими, множинними, поєднаними і комбінованими. Ізольованими вважають переломи кісток одного сегмента або ушкодження одного суглоба. Під множинними розуміють кілька переломів в одному або кількох сегментах чи суглобах. Поєднаними називають спільні ушкодження кісток і суглобів та органів і структур інших анатомічних ділянок. Діагноз комбінованого ураження визначають, коли має місце спільна дія травмувального агента і вражаючих чинників іонізуючого та світлового випромінювання, отруйних речовин і продуктів горіння.

Діагностика переломів кісток і травматичних ушкоджень суглобів не складає значних труднощів. Остаточний діагноз переломів і вивихів ґрунтується на відомостях комплексного обстеження (клінічні та рентгенологічні дослідження), що дає змогу визначити найбільш раціональну тактику лікування.

Розрізняють абсолютні й відносні клінічні ознаки переломів. До абсолютних ознак належать такі: наявність кісткових уламків у рані, патологічна рухливість, кісткова крепітація (шум, який чути в місці перелому кістки), укорочення або деформацію кінцівки, порушення цілості кістки, яке визначають рентгенологічно.

Відносними ознаками є припухлість і крововилив у ділянці травми; відчуття болю в ділянці перелому в разі навантаження по осі кінцівки; порушення її функції.

Симптомами закритих ушкоджень суглобів є порушення форми суглоба внаслідок гемартрозу (скупчення крові в порожнині суглоба) і зміщення уламків; біль у суглобі під час руху; обмеження властивих даному суглобу активних і пасивних рухів; патологічна рухливість, не властива даному суглобу.

Травми хребта і спинного мозку. Найпоширенішою причиною хребетної спинномозкової травми є падіння з висоти, притиснення вагою, транспортні травми. Механізм переломів хребта пов’язаний з падінням на ноги або сідниці, ударом по голові (компресійні переломи), прямим ударом, надмірним згинанням (рідше розгинанням), скрученням і надмірним скороченням м’язів (у цьому випадку відбуваються відриви відростків хребців). Надмірне згинання або розгинання хребта найчастіше відбувається в найбільш рухливих його ділянках. Зазвичай це надмірне напруження перевищує фізіологічні можливості органу, що призводить не тільки до порушення цілості кісткових структур хребта, але й до пошкодження спинного мозку.

Згідно зі статистикою травм переломи хребта у 26% випадків супроводжуються ушкодженнями спинного мозку.

Усі закриті травми хребта поділяють на ушкодження зв’язкового апарату, переломи тіл, дуг і відростків хребців, переломо-вивихи і множинні пошкодження хребта.

Ушкодження спинного мозку поділяють на струс, стиснення, забій, частковий і повний розрив. Залежно від рівня ушкодження, розрізняють ушкодження шийного, грудного, попереково-крижового відділів спинного мозку та корінців кінського хвоста.

Характерними клінічними ознаками ушкодження спинного мозку є біль у ділянці хребта, зниження сили м’язів і обмеження активних рухів у суглобах рук і ніг аж до повного їх паралічу, а також порушення чутливості й функціонування тазових органів (наприклад, нетримання сечі). Важкість стану постраждалого залежить не тільки від тяжкості травми (струс, забій або стиснення), але й від рівня ушкодження. Наприклад, дуже небезпечні травми шийного відділу, які супроводжуються важкими розладами, коли навіть необережне перекладання постраждалого може привести до миттєвої смерті.

Найефективнішим лікувальним заходом у разі травми скелетно-м’язової системи є іммобілізація кінцівки (надання їй стану нерухомості). Під іммобілізацією розуміють застосування різних видів пов’язок і фіксуючих пристроїв, що здатні забезпечити стабільну нерухомість уламків кісток і суміжних суглобів.

Невідкладна допомога під час травми спинного мозку передбачає необхідність правильного положення постраждалого на ношах і якнайшвидшу евакуацію в травматологічний або нейрохірургічний (у разі ушкодження спинного мозку) стаціонар. Постраждалого дуже обережно вкладають на щит в положенні на спині і обережно фіксують ременями. За відсутності щита постраждалого транспортують на ношах в положенні лежачи на животі За пошкодження шийного відділу хребта здійснюють іммобілізацію хребта разом з головою спеціальними шинами.

Домашнє завдання: опрацювати параграф 24 (с. 83-86). Дати відповідь на питання:

1. Які бувають ушкодження скелетно-м’язової системи?

2. Які бувають переломи та ушкодження суглобів?

3. Назвіть клінічні ознаки переломів.

4. Які симптоми закритих ушкоджень суглобів?

5. Що є причиною хребетної спинно-мозкової травми?

6. Які є ушкодження спинного мозку?

7. Назвіть характерні клінічні ознаки ушкодження спинного мозку.