01.09.2020 (Дистанційне навчання)

Група №18

ЗАХИСТ УКРАЇНИ

Урок №1 

           Тема: Національна безпека України і захист Вітчизни - справа кожного громадянина держави.

             Підручник:  Гудима А.А. Захист Вітчизни. Основи медичних знань: підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти. Рівень стандарту.// А.А. Гудима, К.О. Пашко, І.М. Гарасимів, М.М. Фука - Тернопіль: Астон, 2018. - 192 с.: іл.

  Мета: систематизувати і збільшити знання про Конституцію України, про захист су­веренітету і територіальної цілісності України, основні завдання Збройних Сил України; поглиблення знань з проблеми патріотизму як суспільної та особистісної цінності; державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності й демократичних засад державного устрою; формування активної життєвої позиції здобувачів освіти , їх громадянського самовизначення, суспільної активності, прагнення до самореалізації в Україні; формування і розвиток мотивації, спрямованої на підготовку до захисту своєї Батьківщини і служби у Збройних силах України; формувати навики поведінки та взаємовідносин на уроках захисту Вітчизни; виховувати любов до Батьківщини, повагу до державних символів, шанобливе ставлення до традицій українців та представників інших національностей, які населяють країну, активну громадянську позицію, почуття національної гідності та патріотизму, дисциплінованість, чесність та відповідальність.

Патріотизм – складне і багатогранне поняття, один з найважливіших компонентів індивідуального та суспільного способу життя. Патріотизм українців покликаний захистити національні інтереси своєї держави, дати новий імпульс духовному оздоровленню нації та забезпечити розвиток громадянського суспільства, що функціонує на засадах гуманізму, свободи, законності, соціальної справедливості.

Таким чином, патріотизм – це активне і дієве почуття належності до своєї державно-територіальної Вітчизни, органічної включеності в її соціально- політичну структуру, сприяння становленню й утвердженню України як суверенної, правової, демократичної, соціальної держави, готовність відстояти її незалежність і суверенітет.

Формування ціннісного ставлення особистості до українського народу, Батьківщини, держави та нації залежить від цілеспрямованого та ефективного процесу патріотичного виховання, що є складовою національного виховання. Його головною метою є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов‘язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин.

          Україна має давні культурні традиції та досвід державотворення, адже вона пройшла непростий шлях до здобуття своєї Незалежності. Її історія та велич творилась віками людьми, чиї імена викарбувані в серці кожного українця. Варто згадати не одне покоління борців за  визволення,  за  відновлення  української  державності,  зокрема,  це: І. Мазепа, П. Орлик, Г. Полетика, В. Лукашевич, Д. Донцов, М. Міхновський, М. Грушевський,  В. Винниченко,   С. Єфремов,   Є. Коновалець,   С. Бандера, Я. Стецько,    А. Мельник,  Р. Шухевич,  О. Ольжич,  О. Теліга, В. Стус, В. Симоненко, В. Чорновіл, Л. Лук‘яненко і багато інших. Завдяки їх відвазі та відданості рідній землі ми отримали у спадок вільне та незалежне сьогодення. Ми не маємо права знехтувати цим подарунком. І не має значення, на якій частині цієї величної держави ми проживаємо, ми – єдині. Єдині в думках, у помислах, у бажанні жити у вільній, незалежній державі з високими показниками її розвитку та співдружності її громадян.

Зміцнити державу можуть громадяни, які люблять свою країну, свій народ, готові до захисту національних інтересів та розбудови громадянського суспільства, правової демократичної держави в Україні.

Російська агресія викликала хвилю піднесення  патріотизму, яка сколихнула всю Україну. Самоорганізація громадянського суспільства, відданість і героїзм пересічних українців, військовослужбовців та добровольців стали одними з визначальних. Свого часу український історик, дипломат і теоретик українського консерватизму В. Липинський писав: «Бути патріотом – це значить бажати всіма силами своєї душі створення людського, державного і політичного співжиття людей, що житимуть на Українській землі, а не мріяти про втоплення у Дніпрі більшості своїх же власних земляків. Бути патріотом – це значить шукати задоволення не в тім, «щоб бути українцем», а в тім, щоб було честю носити ім’я українця. Бути патріотом – це значить вимагати гарних і добрих учинків від себе, як від українця, а не ненавидіти інших тому, що вони «не українці».  Врешті, бути патріотом, це значить, будучи українцем, виховувати в собі громадські, політичні, державотворчі прикмети…».

Як свідчить історія, виховання патріотизму, готовності кожного громадянина за будь-яких умов, навіть ціною власного життя, захистити Батьківщину від ворогів завжди було ключовим гарантом безпеки держави.  

 Захист Вітчизни – основне завдання Збройних Сил, обов’язок громадян України.  Розвиток національних Збройних Сил та інших військових формувань України - необхідна умова забезпечення могутності української держави.

     Умова могутності держави — це розвиток національних Зброй­них сил та інших військових формувань.

Гарантом національної безпеки України виступають боєздатні Збройні сили (ЗС), побудовані за принципом оборонної достатності, які є необхідним атрибутом держави. Вони виконують найголо­внішу функцію — захисну.

 Стаття 17. Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забез­печення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функція­ми держави, справою всього українського народу.

У статті 65 Конституції вказано, що «захист Вітчизни, незалежності й територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов’язком громадян України».

Збройні сиили України — військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються завдання з оборони України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності. Структурно поділене на 3 види та 2 окремі роди військ/сил.

За даними рейтингу мiжнародної компанiї «Global Firepower» який щороку укладають фахiвцi найстарiшого британського вишу — University of St. Andrews українська армія станом на 2016 р. на тридцятiй сходинцi у свiтi (серед 126 держав) та на восьмiй — у Європi. За даними експертiв, якi укладали звiт, українська армiя має на озброєннi 2809 танкiв, 8217 бойових броньованих машин, а також 1302 одиницi самохiдної артилерiї, 1669 одиниць ствольної артилерiї i 625 реактивних систем залпового вогню. Українська авiацiя налiчує 39 винищувачiв, 65 штурмовикiв, 89 транспортних кораблiв i 33 бойовi гелікоптери.^.

Збройні сили України забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України а також беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

З'єднання, військові частини і підрозділи Збройних сил України відповідно до закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного і надзвичайного стану, боротьби з тероризмом і піратством, посилення охорони державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні і континентального шельфу України та їх правового оформлення, протидії незаконним перевезенням зброї, наркотичних засобів та психотропних речовин, ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки на підставі міжнародних договорів України та в порядку і на умовах, визначених законодавством України.

Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз є необхідною умовою збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей.

Головними об’єктами національної безпеки є:

•     громадянин — його права і свобода;
•      суспільство — його духовні і матеріальні цінності;
•       держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканість кордонів.

Основними принципами забезпечення національної безпеки є:

•      пріоритет прав людини;
•     верховенство права;
•     пріоритет договірних (мирних) засобів у вирішенні конфліктів;
•      адекватність заходів захисту національних інтересів раціональним і потенційним загрозам;
•       демократичний цивільний контроль за воєнною сферою, а також іншими структурами в системі забезпечення національної безпеки;
•       взаємна відповідність;
•      чітке розмежування повноважень органів державної влади.

Національна безпека України досягається шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих доктрин, стратегій, концепцій і програм у таких сферах, як політична, економічна, соціальна, воєнна, екологічна, науково-технічна, інформаційна тощо.

Конкретні засоби та шляхи забезпечення національної безпеки України зумовлюють пріоритетність національних інтересів, необхідність своєчасного вживання заходів, адекватних характеру та масштабам загроз цим інтересам, і ґрунтуються на засадах правової демократичної держави.

Історичне коріння ЗС України сягає часів Київської Русі, славної Козаччини Середньовіччя, Радянської Армії, Пластунсько­го і Січового стрілецького рухів, а також військових формувань у період національно-визвольної боротьби Першої і Другої світо­вих війн. В основному на структуру й оперативну майстерність ЗС мала вплив радянська армія. Вона залишила як позитивний, так і негативний слід на новій українській армії.

Формування національних збройних сил в сучасному розумінні припадає на початок ХХ століття й збігається з формуванням сучасної української нації. В офіційній історіографії цей період позначається як «Українська революція» або «Перші визвольні змагання». Цей процес припав на кінець Першої світової війни та подальший розпад великих європейських імперій, які були сформовані протягом попередніх століть. Провісником цього процесу було формування національних військових формувань в складі Цісарської та Королівської армії Австро-Угорщини, а саме легіону Українських січових стрільців, основою для формування якого слугували українські парамілітарні організації Галичини: спортивно-пожежно-руханкове товариство «Січ», тіловиховне товариство «Сокіл» та національна скаутська організація «Пласт».

Після потрясінь Першої світової війни та на межі розпаду імперій українці здійснили чергову спробу відновлення державності. У рамках зростаючого розвалу в рядах Російської імператорської армії, розпочався процес формування національних частин. Після більшовицького перевороту цей процес одразу ж вилився у гібридну війну з Радянською та Білою Росією. Вже у ході неоголошеної війни було сформовано Армію Української Народної Республіки, проте її формування було перерване німецькою адміністрацією й продовжене в обмеженому вигляді після встановлення Гетьманату. За часів Української Держави Павла Скоропадського розбудову національних збройних сил було продовжено. Збройні сили Української Держави розбудовувалися з більш системним підходом аніж попередні спроби, хоча під час цього процесу використовувалися попередні напрацювання, проте також було допущено багато помилок. Врешті це вилилося в Антигетьманське повстання й переорієнтацію від Центральних держав, які програвали Першу світову війну на спробу порозуміння з Антантою, яка, в свою чергу, була схильна до підтримки Білогвардійського руху й «єдиної та неподільної» Російської імперії, як свого початкового союзника.

Одночасно з цими подіями, після падіння Російської імперії у 1917 р., на українських землях утворилися численні військові формації, в тому числі загони Вільного козацтва, Українська Повстанська Армія батька Махна, більшовицьке Червоне козацтво. Останнє стало основою збройних сил маріонеткових УСРР/УРСР, а після поразки Української Народної Республіки були включені до складу Червоної армії. Після розвалу Австро-Угорської імперії у 1918 р. на захист Західно-Української Народної Республіки постала Українська Галицька Армія, основу якої склали формування Українських Січових Стрільців колишньої австро-угорської армії.

У роки другої світової війни українці знов намагалися відродити незалежність і організували збройні загони і з'єднання, зокрема УПА, але всі вони були знищені радянської владою протягом декількох років після закінчення війни, а українці знов вимушені були служити у лавах Радянської Армії.

Новітній етап

Наказ Міністра оборони України від 23 грудня 1991 року № 4 про створення Збройних сил України

Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України, вона успадкувала від СРСР одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки.

24 серпня 1991 року Верховна Рада України ухвалила рішення про взяття під свою юрисдикцію усіх розташованих на українських теренах військових формувань Збройних сил колишнього СРСР, та про створення одного з ключових відомств — Міністерства оборони України. Отже, під юрисдикцію України перейшли: 14 мотострілецьких, 4 танкові, 3 артилерійські дивізії та 8 артилерійських бригад (9 293 танки і 11 346 бойових машин), 4 бригади спецпризначення, 9 бригад ППО, 7 полків бойових вертольотів, три повітряні армії (близько 1 500 бойових літаків) і окрема армія ППО. Стратегічні ядерні сили, дислоковані на території України, мали 176 міжконтинентальних балістичних ракет, що несли сумарно 1 272 ядерні боєголовки, а також близько 2 500 одиниць тактичної ядерної зброї. На час проголошення Україною незалежності чисельність військ в Україні нараховувала близько 980 тисяч осіб.

У стислі терміни Верховною Радою України був прийнятий пакет законодавчих актів стосовно воєнної сфери: Концепція оборони і будівництва Збройних Сил України, постанова № 1658-XII від 11 жовтня 1991 року «Про Раду оборони України», Закони України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України» , Воєнна доктрина України тощо.

В основу процесу створення власного війська були закладені політичні рішення керівництва України стосовно без'ядерного і позаблокового статусу держави. При цьому враховувалися також обмеження, пов'язані з ратифікацією договору «Про звичайні збройні сили в Європі» та виконанням Ташкентської угоди 1992 року, якою встановлювалися не тільки максимальні рівні озброєння для кожної держави колишнього СРСР, а й для так званого «флангового району». В Україні до нього входили Миколаївська, Херсонська, Запорізька області та Автономна Республіка Крим.

На 1991—1996 роки припадає реалізація ядерного роззброєння України. Воно є однією із найзначніших історичних подій, оскільки вперше в історії людства держава добровільно відмовилася від володіння ядерною зброєю. На 1 червня 1996 року на території України не залишилося жодного ядерного боєзаряду або боєприпасу.

Миротворчі місії

Збройні сили України у 90-х і 2000-х роках залучалися до виконання миротворчих місій у складі міжнародних контингентів під егідою ООН.

Український миротворчий контингент в Іраку був одним з найбільших з країн поза Альянсом, нараховуючи у 2003—2005 роках 1700 військовослужбовців, а до 2008 року загальна чисельність українських миротворців, що залучалися до місії, перевищила 5000 чоловік.

Скорочення армії та ліквідація озброєння

Станом на середину 2000-х арсенали України містили 760,000 тон боєприпасів, з яких у 480,000 тон збіг строк придатності. В рамках угод з ЄС та НАТО Україна реалізувала декілька програм з утилізації та знищення озброєння. Зокрема, в 2003 році у Донецьку було знищено 400,000 протипіхотних мін, а в червні 2006 року було підписано угоду про знищення 1000 одиниць ПЗРК, 1,5 млн одиниць стрілецької зброї та 133,000 тон боєприпасів впродовж 10 років.

Російська збройна агресія

Після перемоги в Києві Євромайдану в лютому 2014 року,  Росія розпочала військову агресію проти української держави.  Першим її етапом стала інтервенція до Криму в кінці лютого 2014 року з одночасним початком масштабних російських військових навчань на українському кордоні. Військово-політичне керівництво держави практично було обезголовлено — колишній президент Віктор Янукович, міністр оборони Павло Лебедєв та ще низка ключових осіб, включно з очільником МВС, втекли до Росії. В умовах паралічу керівних органів та неготовності Збройних сил України виставити достатню кількість військ, РНБО на нараді 28 лютого 2014 року прийняла рішення не вводити воєнний стан.  Збройні сили України за своїм призначенням щодо захисту територіальної цілісності та суверенітету держави не були застосовані.  1 березня командувачем Військово-морських сил України було призначено Дениса Березовського, а вже наступного дня він перейшов на російський бік. 18 березня Крим було анексовано Росією. До кінця березня 2014 року Україна втратила 85 % кораблів флоту  та близько 50 % українських військових з Криму, що склали присягу окупанту. У двох інцидентах під час анексії російськими військами було вбито двох військовослужбовців Збройних сил: Сергія Кокуріна та Станіслава Карачевського.

Одночасно з подіями в Криму, Росія координувала проросійські виступи на материковій Україні — «російську весну», та розгорнула диверсійну діяльність. З метою не допустити подальшого просування Росії, наявні підрозділи Збройних сил України почали розгортання поблизу Криму та на східних кордонах України — у Чернігівській, Сумській, Харківській, Луганській та Донецькій областях. 12 квітня російські диверсійні групи на чолі з офіцерами спецслужб Росії захопили ряд міст на Донеччині, що стало початком війни на сході України. Українська влада у відповідь оголосила про початок антитерористичної операції без введення воєнного стану із залученням Збройних сил України.

Чинні на початок військової операції війська станом на осінь 2014 року зазнали серйозних втрат у техніці і у особовому складі. Президент Петро Порошенко зазначив, що частини, які брали участь у боях, втратили до 65 % техніки.

Розбудова інфраструктури

У липні 2018 року одночасно у різних областях та гарнізонах триває реалізація найбільш масштабного проекту будівництва гуртожитків для військовослужбовців-контрактників за всю історію ЗСУ, якій сам по собі є лише частиною проекту забезпечення військових штатно-посадовим житлом. Гуртожиток для рядового складу блочного типу, розрахований на 125 осіб, по п'ять у кімнаті. У кожному блоці свій санвузол, душова, а на поверсі - кухня та пральня. Також передбачене автономне опалення.

На черзі наступний етап – забезпечення службовим житлом представників сержантського корпусу. Вже за кілька місяців, паралельно з будівництвом гуртожитків поліпшеного планування, розпочнуться торги зі зведення будівель за новим проектом.

Строкова військова служба відповідно до Конституції та Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» є почесним обов’язком кожного громадянина чоловічої статі. З 2014 року відновлено призов на строкову військову службу до Збройних Сил України та інших військових формувань України придатних за станом здоров’я до військової служби в мирний час громадян України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старших осіб, які не досягли 25 років і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу». (Указ Президента України від 1 травня 2014 року № 447/2014 «Про заходи щодо підвищення обороноздатності держави»).

Підготовка до захисту України — обов’язок кожного громадянина.

Підготовка до захисту Вітчизни — це складна, тривала, цілеспрямована діяльність суспільства (сім’ї, школи, громадських організацій), результатом якої має стати готовність молоді до захисту Вітчизни.

Забезпечення безпеки, життя і здоров’я людини — обов’язок держави.

Обов’язки держави щодо життя і здоров’я її громадян гарантує основний закон України — Конституція та низка відповідних законів.

Дотримання  статутних взаємовідносин на уроках з предмета

За статтею 9 Статуту ВС на військовослужбовців покладаються обов'язки, що визначаються статутами ЗСУ. Загальні обов'язки військовослужбовців вимагають додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців.
Військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язанізавжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про ЗСУ в цілому.
Усі військовослужбовці повинні під час зустрічі (обгону) вітати один одного, додержуючись правил, визначених Стройовим статутом ЗСУ. Військове звання - це вияв взаємної поваги і згуртованості військовослужбовців.

 Правила військової ввічливості і поведінки військовослужбовців
Відносини між військовослужбовцями повинні грунтуватися на взаємній повазі, у питаннях служби вони звертаються один до одного на "Ви ". У грмадських місцях, у міському транспорті та приміських поїздах за відсутності вільних місць військовослужбовець повинен запропонувати своє місце командирові ( начальникові) або старшому. Якщо під час зустрічі немає можливості вільно розминутися з командиром ( начальником) або старшим за військовим званням, підлеглий ( молодший за військовим званням) повинен, вітаючи, пропустити його. За потреби обігнати командира ( начальника) або старшого за військовим званням слід попросити у нього на це дозволу.
Військовослужбовцям забороняється тримати руки в кишенях одягу, а також сидіти у присутності командира ( начальника ) або старшого за військовим званням без його дозволу. Курити дозволяється тільки у спеціально відведених для цього місцях.
Військовослужбовці повинні бути ввічливими у спілкуванні з іншими особами, виявляти особливу увагу до осіб похилогл віку, жінок і дітей, поступатися місцем у громадському транспорті, сприяти захистові честі й гідності громадян, додержанню громадського порядку, а також подавати допомогу при нещасних випадках, виникненні пожежі чи стихійного лиха.
Правила військової ввічливості, поведінки та військового вітання обов'язкові і для військовослужбовців, які перебувають у запасі і у відставці, якщо вони носять військову форму одягу.
    Порядок звернення до начальників,  отримання і виконання наказів.
Начальники і старші за військовим званням військовослужбовці у питаннях служби до підлеглих і молодших звертаються за військовим званням і прізвищем або тільки за військовим званням, додаючи в останньому випадку перед званням слово " товаришу ". Наприклад: " Рядовий Костенко",

" Товаришу сержанте ", ** Товаришу лейтенанте ". До курсантів військово-навчальних закладів і навчальних військових частин, що не мають військових звань звертаються :" Товаришу курсанте ", " Курсанте Петров ". Військовослужбовці під час звернення до них командира ( начальника ) або старшого за військовим званням повинні стати у стройове положення. 

 Під час занять на уроках захисту Вітчизни  учні теж повинні  виконувати деякі особливі вимоги, пов'язані з Військовим статутом:

·         усі заняття починаються з шикування, виконання стройових команд, рапорту, стройових тренувань тощо;

·         стосунки між учнями та викладачем розвиваються на основі ви­мог Загальновійськових статутів в обсязі тем, що вивчаються;

·         особливу увагу учні повинні надавати високій дисципліні та виконанню ТБ, що пов'язане з використанням зброї, військо­вих пристроїв та коштовного навчального майна;

·         учні повинні приходити на заняття охайно одягнені, в уста­новленій формі одягу.

            На початку заняття учні виконують  команду “Струнко!”  Після рапорту командира відділення (навчального взводу) або чергового, на вітання викладача “ Слава Україні!”, учні відповідають: “ Героям слава!”  Почувши своє прізвище учень повинен піднятися і відповісти: “Я”.

 Заходи безпеки під час проведення уроків захисту Вітчизни.

Інструкція №

первинного інструктажу

з безпеки життєдіяльності учнів під час занять у кабінеті

предмету «Захист Вітчизни»

Загальне положення.

          Кабінет створений та обладнаний для викладання предмету «Захист Вітчизни». Безпека учнів під час занять з предмета забезпечується постійним, суворим і неухильним дотриманням вимог визначених заходів безпеки, вимог статутів, настанов.

Перед початком занять. Учні повинні приходити на заняття предмета «Захист Вітчизни» без запізнень, підготовленими, з виконаними завданнями, притримуючись відповідного стилю одягу. Засоби мобільного зв’язку необхідно вимикати перед початком уроку.

Під час занять. На робочих місцях учнів повинні знаходитись - щоденники, зошити, підручники, ручки, лінійки. Заборонено:  приносити на заняття сторонні предмети - ріжучі, колючі, вибухо- та пожежо-небезпечні;  без дозволу вчителя  брати, розбирати наочні та технічні засоби навчання - макети стрілецької зброї, навчальні гранати, міни, засоби індивідуального захисту, прилади радіаційного та хімічного спостереження. Категорично заборонено приносити на заняття зброю та боєприпаси. Виявлені в учнів сторонні предмети підлягають негайному вилученню та здачі вчителю.

По закінченню занять.  Призначені чергові з учнівського складу повинні прибрати навчальний кабінет, провітрити його, за дорученням вчителя зібрати та скласти підручники, наочні та технічні  засоби навчання. Іншим учням заборонено на перервах або після занять знаходитись без дозволу вчителя у кабінеті. Контроль за дотриманням даних правил безпеки життєдіяльності учнів під час занять у кабінеті покладено на вчителя  предмета «Захист Вітчизни».              

Закріплення вивченого матеріалу.

1.       Яке головне призначення Збройних сил України та інших військових формувань?
2.      Які є головні об’єкти  національної безпеки?
3.       Які ви можете назвати ключові моменти формування ЗС України?
4.       Коли розпочався новітній етап розвитку Збройні сили України?
5.      Що, на вашу думку, стало причиною нинішніх подій на Сході?
6.     Якими, на вашу думку, повинні бути головні вимоги щодо оцінювання  з предмета?

 Домашнє завдання

1.      Опрацювати перший параграф підручника (с.6-8), Конституцію України, Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу».
2.      Підготувати інформацію про військовий обов’язок і військову службу у інших країнах.
3.       Вивчити правила військової ввічливості, поведінки та військового вітання обов'язкові і для військовослужбовців, які перебувають у запасі і у відставці, якщо вони носять військову форму одягу.